Програма Au Pair
play_circle_filled
pause_circle_filled
4 правила для Au-Pair проти вигорання
volume_down
volume_up
volume_off

У деякому роді я – експерт з цього питання, – розповідає наша учасниця програми Au-Pair Ірина Миронюк. За плечима два рази участі по програмі Au-Pair: два роки в Данії,  рік в Бельгії як Опер. Мене часто запитували та продовжують запитувати, що я роблю, перебуваючи в чужому краї, щоб не розгубити мотивацію та залишатися сильною та позитивною. За ці роки я виробила декілька правил проти вигорання.

Я вважаю, що ці правила корисно знати всім Au-Pair, особливо тим, хто їде вперше. Адже бути Au-Pair – це емоційна робота, а на будь-який емоційній роботі рано чи пізно трапляється вигорання. І тут постає певна дилема: емоційна робота, з одного боку, захоплює, дає творчоїнаснаги, а з іншого – випалює, особливо, якщо ти неправильно поводишся.

Перше правило полягає в тому, щоб дуже точно визначити мету. Якщо ви чітко розумієте для чого ви приїхали, це зможе підтримувати вас в моменти, коли ви відчуваєте, що ніби всі та все проти вас. Якщо ви маєте мету – кінцева зупинка на вашому шляху – такі негаразди будуть сприйматися радше як виклики, котрі потрібно прийняти та побороти, а не як знак, що всі погані та пора додому.

Коли ми доглядаємо за дітьми, діють ті самі принципи. Залишившись з дітьми, я намагаюся дуже чітко формулювати свої цілі. Навіщо я тут? Щоб виростити щасливу– людину? – Ні. Щоб виростити успішну? – Ні. Я просто стежу, щоб вони не вбилися. Це дуже допомагає економити сили.

Друге правило, яке я для себе виробила, полягає в тому, що потрібно відмовитися від подяки. Очікування подяки – це страшна річ, яка витягує купу сил. Під час мого перебування в за програмою Опер в Данії, коли приймаюча мама повинна була поїхати на три доби, я залишилась один на один з дітьми. Ми дуже гарно провели цей час, в мене не виникло жодних проблем, хоч я й мала певні побоювання, адже близькими на той час наші стосунки ще не були. Проте, з поверненням приймаючої Au-Pair мами, все встало на свої попередні місця. Таке буває. І таких прикладів в моєму оперстві було багато.

Ви маєте розуміти, що ви друг, помічник, але ніколи не заміните ні маму, ні тата. І не потрібно! Це ж чудово, коли ви залишаєтесь з дітьми віч-на-віч, між вами повна гармонія. Зберігайте це відчуття та не засмучуйтесь, якщо вам малюки не приділяють достатньо уваги чи не слухаються, коли хтось з опер батьків поряд.

Не чекайте від Au-Pair діток, що вони будуть відповідати абсолютною слухняністю на ваші вкладені в них зусилля. Собі я це просто заборонила. Якщо я кажу дитині, що ми закінчуємо дивитися мультики та йдемо спати, а вона говорить, що мене не навидить – це не має мене ранити! Вона не зобов’язана мене любити, однак зобов’язана мене слухати.

Я знаю, що відмовитися від подяки дуже складно, але це дуже важливий засіб від вигорання. Не очікуйте, що вам будуть дякувати щохвилини. Навіть якщо ви відчуваєте, що зробили максимум, щоб це заслужити. Пишу з власного досвіду, що приймаюча родина вам безмежно вдячна, і одного тільки розуміння цього має бути достатньо.

Третє правило – не прагніть «заподіювати добро». Не потрібно наздоганяти когось та говорити: «Зараз я зроблю тобі добре!». І це діє абсолютно зі всіма – рідні, близькі, друзі, а діти тим паче. Вони самі тягнуться до знань, тому немає сенсу бігати за ними зі словами: «Подивися, це книжечка!» або «Ось давай я тобі покажу як правильно закривати каструльку!».

Дитина не бажає робити це правильно, вона хоче це зробити так, як хоче, самостійно. «Заподіювати добро» дітям не потрібно! Ви будете витрачати дуже багато сил і це не принесе ніякої користі. А про подяку ви вже чули, її не буде.

Женіть від себе прагнення виховувати дитину згідно ваших особистих установок та принципів. Виховання дітей – не ваші обов’язки! Ваша задача діяти в одному напрямку з приймаючими батьками. Якщо хлопчик любить носити рожеві футболки і приймаючі батьки не бачать в цьому абсолютно нічого неприродного, то не потрібно малюку розповідати, що це, як мінімум, не по-чоловічому. Ви маєте розуміти, що в приймаючій опер родині існують свої правила. Вони існували до вас та будуть існувати й після вашого від’їзду.

Четверте правило від вигорання: потрібно обов’язково мати ментора. Вам потрібна така підтримка, коли в потрібний момент вам скажуть: «Ти втомилась»-іви нормально на це відреагуєте. Навіть якщо будете відчувати, що у вас остаточно «знесло дах».І вона у вас є, адже протягом всієї програми, навіть коли ви закордоном, ви отримуєте підтримку від кваліфікованих та дуже дружніх і відкритих до спілкування менеджерів «Української Au-Pair Асоціації».

І останнє, що я хочу сказати: не потрібно боятися невдач. Не так давно, як раз перед тим як мав закінчуватися мій контракт в Бельгії, я вирішила відвідати мою данську приймаючу родину. Любі Au-Pair, не передати словами, що то за була зустріч. Ніби й не було цих двох років перерви. Складалось враження, що ми тільки вчора з ними розпрощались.Навіть важко повірити, що перші місяці перебування в них, кожен день в мене було відчуття, що нічого не виходить, ось абсолютно нічого! А тепер я сміливо можу говорити, що здобула вірних друзів на все життя.

Звісно, що всім нам би хотілося, щоб ми вчились на чужих помилках, а не на своїх. Та досвід – штука примхлива, не так легко він здобувається. Я не знаю, чи допоможуть вам ці правила знаходити енергію, але точно допоможуть її не втратити.Як би банально це не прозвучало, однак, те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Насолоджуйтесь своїм Au-Pair роком та не забувайте чому ви вибрали участь у цій чудовій програмі.

 

Ми в соціальних мережах

Ми би з радістю писали тобі листи

Небагато, один-два листа на місяць. Але ми не знаємо твою електрону адресу…

І знаєш про що?

Ми б розказували тобі про всі дивовижні акції і знижки, які діють лише для підписчиків, повідомляли про корисні публікації для твого розвитку, про наш позитивний досвід та відгуки учасниць програми Au-Pair.