Программа Опер в Украине

Дитяча істерика може початися у будь-яку секунду і будь-де, коли ти цього не очікуєш. В такий момент навіть дивуєшся, як маленька дитина може кричати так голосно. В моменти відчаю навіть самій хочеться сісти поряд з дитиною на підлозі магазину і заплакати… але, знаючи причини такої поведінки дитини і маючи план дій, ти будеш спокійна і впевнена, що похід до крамниці чи на дитячий майданчик закінчиться не слізьми і поганим настроєм, а посмішкою на дитячому обличчі.

 Спочатку трохи теорії

Наукова теорія прив’язаності, яка здобула широку і небезпідставну популярність серед психологів, має в своїй основі думку, що дитина – залежна істота, яка приходить у цей світ поки не готовою сама про себе подбати. Протягом певного періоду дитині потрібна турбота і батьківський захист. Саме ця ідея визначає характер стосунків між дитиною і дорослим: дорослий турбується про дитину і дбає про її безпеку, а у відповідь дитина хоче бути з ним, на нього орієнтуватися, вчитися у своїх батьків, подобатися їм.

Прив’язаність, таким чином – це те, що полегшує дорослому процес піклування про свою дитину. Дитина має обмежений набір способів, як повідомити дорослому про свій дискомфорт, якщо вона опиняється у стресовій ситуації: плач і крик. Тільки з часом вона вчиться від батьків озвучувати свої потреби словами, спокійно, у вигляді прохання.

Дитяча істерика – це історія про батьківську увагу. Крик і плач – це той спосіб привернення уваги і донесення інформації дитиною до значимого дорослого про свої потреби, який просто неможливо проігнорувати. Із чого випливає, що загалом профілактика дитячої істерики полягає у тому, щоб не ігнорувати дитину, аби вона не обирала такі “радикальні” способи.

Стимул – реакція – підкріплення

Істерика – бурхлива емоційна реакція на дискомфорт, голосна заява про якусь потребу. Її проміжна мета – привернути увагу, “протестувати” границі допустимого, терпіння дорослих, дослідити, що дозволено, яка модель поведінки спрацює, а яка ні. І в цьому випадку увага дорослого виступає позитивним чи негативним підкріпленням реакції, як кажуть біхевіористи – науковці, які вивчають психологію поведінки.

І тут приймаючі Au-Pair батьки і учасниця програми Au-Pair мають відчувати характер дитини, щоб правильно і співрозмірно потребі дозувати увагу, аби істерики не перетворилися у дитячу маніпуляцію. Зазвичай, якщо дитина в сім’ї одна, якщо батьки тривожні і схильні до гіперопіки, то є велика ймовірність попасти на гачок маніпулятивних дитячих істерик. Реакція просто закріпиться, адже вона спрацьовує 100%. Негативне підкріплення, таке як покарання, теж закріплює істеричну реакцію чада. Є ще третій варіант – ігнорування. Деякі психологи рекомендують ігнорувати дитячу істерику. І дійсно, у деяких випадках така стратегія спрацьовує і дитина заспокоюється. Адже істерика – завжди ДЛЯ КОГОСЬ, якщо дитина не матиме публіки, то голосний плач не має сенсу, бо немає самого адресата. Однак, потрібно зважено підходити до такої стратегії і застосовувати її, коли відчуваєте, що “пахне” маніпуляцією.

Дитячий егоцентризм

Пік дитячих істерик припадає на 1,5 – 2 роки, хоча може проявлятися і у 10 років. У ранньому віці дітям характерний так званий егоцентризм, що є абсолютно нормальним. Специфіка психічного розвитку дитини така, що вона просто не може поставити себе на місце іншого, її потреби – єдині потреби, його біль – єдиний біль. Крім того, дитина розуміє задоволення своїх потреб тільки тут і зараз і аж ніяк не в майбутньому. Дискомфорт переживається дуже яскраво і неможливість отримати якусь іграшку сприймається дитиною мало не як кінець світу. Керувати своїми емоціями також поки що досить складно.

Поступово центр світу з дитини починає зміщуватися. Вона починає розуміти, що на світі існують й потреби інших. Чадо отримує перший досвід зустрічі і зіткнення з потребами і бажаннями інших людей. Звісно, такий досвід є конфліктним. Батьки і Au-Pair повинні заявляти про себе, щоб навчити дитину враховувати, крім своїх, і їхні інтереси.

Що робити?

Насамперед, пам’ятати, що ти – головна. Найкращий дорослий – це той, хто внутрішньо почуває себе комфортно, тому не треба йти проти себе. Обмовлюся, що єдиного рецепту для всіх дитячих істерик не існує, є набір способів і прийомів, які для однієї дитини підійдуть на 100%, а для іншої – ні. Бо всі діти різні. І ти як Au-Pair краще відчуваєш, який зі способів буде найбільш ефективним у даному випадку. Але найперше – важливо, чи ТИ вмієш зберігати спокій і впевненість, коли чадо починає істерити. Половина успіху полягає саме у ТВОЇЙ емоційній реакції. Бо як тільки дитина відчує твою розгубленість, вона буде намагатися будь-яким способом домогтися свого. Особливо, якщо істерика трапляється у багатолюдному місці, ти маєш бути як ніколи спокійною і незворушною.

Отже, перейдемо до практичних рекомендацій. Загальний план дій, коли ти бачиш, що у дитини починається істерика, виглядає наступним чином:

  1. Вдихни повітря і налаштуйся на спокій.
  2. Відразу звернути увагу на дитину і повернися до неї, не вимовивши ні слова. Чому потрібно відразу реагувати? Щоб емоції не встигли захопити дитину, адже вона їх ще не вміє контролювати.
  3. Підійди до малечі, присядь, щоб твої очі були на рівні з її очима. Знову ж таки, мовчки.
  4. Зчитуємо емоції: по виразу обличчя дитини ти вже здогадуєшся, які емоції дитина переживає в даний момент. Їх потрібно проговорити і уточнити: “Ти чимось засмучений? Ти зараз злишся?..” (і в такому ж дусі).
  5. Дізнаємося причину істерики, а саме, через уточнюючі відкриті питання: “Що сталося? Покажи (скажи), що ти хочеш”. Головне на цьому етапі уважно вислухати все, що вона скаже, не коментуючи, не оцінюючи і не критикуючи її. Якщо дитина зовсім маленька і ще не може виразити словами свою потребу, ти сама називаєш і показуєш, що, можливо, хоче дитина – іграшку, їсти і т. д.
  6. Даємо зворотній зв’язок: якщо ти можеш без проблем зробити те, що хоче малюк, то окей: “Підемо знайдемо твою іграшку. Дякую, що ти це сказав…”. У випадку ж, коли ти не можеш в силу різних причин задовольнити вимогу дитини, то роз’ясни це впевнено, спокійно і чітко: “Я розумію, що ти хочеш і в той же час зараз я не можу/не планую цього зробити, бо (…). Вибач. Ми можемо натомість (…)” – і даєш альтернативу чи вибір.

Найголовніше – щоб дитина відчула, що її почули, вислухали і зрозуміли. Звісно, для однієї дитини краще підійде один спосіб, а другої – інший, адже кожен малюк –  індивідуальність. Врахуй, що чим старша дитина, тим менш ефективний спосіб заговорити і відволікти чадо.

У набір для “гасіння” дитячих істерик ти можеш додати ще кілька способів:

  1. Коли дитину ще не накрило хвилею емоцій, постав їй просте питання, яке змусить її переключитися (підходить для дітей, які вже вміють говорити): “Це велика проблема, середня чи маленька?” Потім запропонуй варіанти вирішення проблеми.
  2. Не забороняй істерику, а позбав її сенсу: коли у істерики є глядачі, потрібно вивести по можливості всіх до іншої кімнати. Тоді дитина швидше заспокоїться, адже не буде для кого влаштовувати виставу.
  3. Усюди носити із собою дитячі олівці. Просто поклади їх у свою сумочку. Навіть коли доведеться чекати у черзі до лікаря, ти зможеш зайняти ії і час очікування не буде таким нестерпним для дітей, а від того – зведеш можливість істерик до нуля.
  4. Якщо навіть після того, як ти за алгоритмом пояснила, що не можеш виконати прохання дитини і пояснила причину, а вона голосно плаче на підлозі магазину чи посеред вулиці – залишайся незворушною і поясни, що ти йдеш додому. Впевнено рухайся у напрямку виходу. Дитина миттю заспокоїться і послідує за тобою.
  5. Зроби істерику невигідною: запропонуй щось, щоб дитині було вигідно зупинити плач і швидко заспокоїтися. “Ми можемо чекати тут поки ти заспокоїшся. А можемо піти в кіно. Але якщо ти будеш продовжувати в тому ж дусі, ми просто запізнимося”.
  6. Заручися підтримкою старших дітей: якщо маленький істерик, приміром, не хоче йти з дитячого майданчика додому, а інші діти вже зачекалися, щоб нарешті пограти у відеоігри вдома, старші діти самі швидше умовлять того заспокоїтися і скоріше піти додому.
  7. Список бажань: якщо дитина починає кричати і вимагає купити уже соту за рахунком іграшку, ти спокійно пояснюєш їй, що зараз ти її купувати не будеш, але ви разом сфотографуєте цю іграшку і занесете її до його списку бажань. До речі, на Новий рік чи день народження такий список бажань вирішить дилему, що подарувати дитині.
  8. Користуйся простою фразою: “Коли ти плачеш, я тебе не розумію. Скажи спокійно, що ти хочеш?”.
  9. Коли ти об’єктивно не можеш задовольнити прохання дитини, поясни їй ситуацію і змісти центр уваги з потреб лише дитини: “Ти зараз хочеш гуляти. А я зараз повинна приготувати вечерю. Як нам бути?” В такому разі відповідальність розділена, дитина теж шукає вихід із ситуації: спочатку ти приготуєш вечерю, а потім ви разом будете гуляти. Так дитина вчиться враховувати інтереси інших.

Профілактика

 Дитяча істерика – закономірне явище і через це проходять всі. Разом з тим, коли такі емоційні спалахи надто часті, варто задуматися, а чи все я роблю правильно? Чи я не проявляю надмірну турботливість або, навпаки, постійно ігнорую потреби дитини? Звісно, вміти гасити істерики – мистецтво, а ще вище мистецтво – не допускати їх. Тож кілька слів про профілактику.

  • Ми звикли асоціювати заборону із покаранням. Але доцільніше щось забороняти у доброзичливому спокійному тоні і обов’язково пояснювати причину.
  • Виробляємо у дитини навичку ввічливого прохання. Перші 10 прохань по можливості краще виконувати. Так ти закріплюєш бажану навичку. Нагадуєш, що треба за це ввічливо подякувати. Потім можна тренуватися відмовляти у проханні: на 7 виконаних прохань дитини – одна відмова. На фоні виконаних прохань одна відмова не буде здаватися такою засмучуючою.
  • Давай дитині завдання. Так ти вчиш її слухатися тебе. Починай із завдань, які і так подобаються дитині, давай позитивне підкріплення посмішкою і проявом радості. Потім давай самостійні завдання і щоб вона потім продемонструвала результати. Похвали її.
  • Домовитися про поведінку: перед походом до магазину домовся, що цього разу ви не купуєте іграшок, морозива і т. д.
  • Проговорити наслідки невиконання домовленостей: якщо дитина порушить домовленість і почне істерику, вона повинна знати, що її очікує – наприклад, ви йдете назад додому. Тільки потрібно попередити дитину: “Ми з тобою домовилися нічого не купувати. Ти порушив обіцянку, тому ми йдемо додому. Або ти заспокоюєшся”. На другий-третій раз істерики припиняться.
  • Метод природних наслідків: дитина вчиться на наочних наслідках своєї поведінки. Наприклад, лягла в істериці в чистому одязі на землю – нехай гуляє у брудному.
  • Давати проявляти емоції.
  • Заохочувати рухливі ігри, щоб дитина могла розрядитися і скинути зайву енергію.
  • Постарайся щоразу позитивно підкріплювати бажану поведінку.
  • Інколи дійсно потрібно дати дитині те, чого вона вимагає своїм плачем і криком, але зарання. Дитина може влаштовувати істерику від звичайного дискомфорту – коли вона голодна, втомлена чи відчуває спрагу. Тому має сенс заздалегідь подбати про комфорт дитини.

Як бачиш, вгамувати дитячу істерику – цілком реально, головне – самій бути впевненою і спокійною. А викладачі Au-Pair школи подбають, щоб ти була підготовленою до року за кордоном та оволоділа необхідними знаннями основ вікової психології і навичками спілкування з дітьми.

До скорої зустрічі, психологиня Ксюша Круцюк

Ми в соціальних мережах

Ми би з радістю писали тобі листи

Небагато, один-два листа на місяць. Але ми не знаємо твою електрону адресу…

І знаєш про що?

Ми б розказували тобі про всі дивовижні акції і знижки, які діють лише для підписчиків, повідомляли про корисні публікації для твого розвитку, про наш позитивний досвід та відгуки учасниць програми Au-Pair.