Дитяча істерика може початися у будь-яку секунду і будь-де, коли ти цього не очікуєш. В такий момент навіть дивуєшся, як маленька дитина може кричати так голосно. В моменти відчаю навіть самій хочеться сісти поряд з дитиною на підлозі магазину і заплакати… але, знаючи причини такої поведінки дитини і маючи план дій, ти будеш спокійна і впевнена, що похід до крамниці чи на дитячий майданчик закінчиться не слізьми і поганим настроєм, а посмішкою на дитячому обличчі.
Спочатку трохи теорії
Наукова теорія прив’язаності, яка здобула широку і небезпідставну популярність серед психологів, має в своїй основі думку, що дитина – залежна істота, яка приходить у цей світ поки не готовою сама про себе подбати. Протягом певного періоду дитині потрібна турбота і батьківський захист. Саме ця ідея визначає характер стосунків між дитиною і дорослим: дорослий турбується про дитину і дбає про її безпеку, а у відповідь дитина хоче бути з ним, на нього орієнтуватися, вчитися у своїх батьків, подобатися їм.
Прив’язаність, таким чином – це те, що полегшує дорослому процес піклування про свою дитину. Дитина має обмежений набір способів, як повідомити дорослому про свій дискомфорт, якщо вона опиняється у стресовій ситуації: плач і крик. Тільки з часом вона вчиться від батьків озвучувати свої потреби словами, спокійно, у вигляді прохання.
Дитяча істерика – це історія про батьківську увагу. Крик і плач – це той спосіб привернення уваги і донесення інформації дитиною до значимого дорослого про свої потреби, який просто неможливо проігнорувати. Із чого випливає, що загалом профілактика дитячої істерики полягає у тому, щоб не ігнорувати дитину, аби вона не обирала такі “радикальні” способи.
Стимул – реакція – підкріплення
Істерика – бурхлива емоційна реакція на дискомфорт, голосна заява про якусь потребу. Її проміжна мета – привернути увагу, “протестувати” границі допустимого, терпіння дорослих, дослідити, що дозволено, яка модель поведінки спрацює, а яка ні. І в цьому випадку увага дорослого виступає позитивним чи негативним підкріпленням реакції, як кажуть біхевіористи – науковці, які вивчають психологію поведінки.
І тут приймаючі Au-Pair батьки і учасниця програми Au-Pair мають відчувати характер дитини, щоб правильно і співрозмірно потребі дозувати увагу, аби істерики не перетворилися у дитячу маніпуляцію. Зазвичай, якщо дитина в сім’ї одна, якщо батьки тривожні і схильні до гіперопіки, то є велика ймовірність попасти на гачок маніпулятивних дитячих істерик. Реакція просто закріпиться, адже вона спрацьовує 100%. Негативне підкріплення, таке як покарання, теж закріплює істеричну реакцію чада. Є ще третій варіант – ігнорування. Деякі психологи рекомендують ігнорувати дитячу істерику. І дійсно, у деяких випадках така стратегія спрацьовує і дитина заспокоюється. Адже істерика – завжди ДЛЯ КОГОСЬ, якщо дитина не матиме публіки, то голосний плач не має сенсу, бо немає самого адресата. Однак, потрібно зважено підходити до такої стратегії і застосовувати її, коли відчуваєте, що “пахне” маніпуляцією.
Дитячий егоцентризм
Пік дитячих істерик припадає на 1,5 – 2 роки, хоча може проявлятися і у 10 років. У ранньому віці дітям характерний так званий егоцентризм, що є абсолютно нормальним. Специфіка психічного розвитку дитини така, що вона просто не може поставити себе на місце іншого, її потреби – єдині потреби, його біль – єдиний біль. Крім того, дитина розуміє задоволення своїх потреб тільки тут і зараз і аж ніяк не в майбутньому. Дискомфорт переживається дуже яскраво і неможливість отримати якусь іграшку сприймається дитиною мало не як кінець світу. Керувати своїми емоціями також поки що досить складно.
Поступово центр світу з дитини починає зміщуватися. Вона починає розуміти, що на світі існують й потреби інших. Чадо отримує перший досвід зустрічі і зіткнення з потребами і бажаннями інших людей. Звісно, такий досвід є конфліктним. Батьки і Au-Pair повинні заявляти про себе, щоб навчити дитину враховувати, крім своїх, і їхні інтереси.
Що робити?
Насамперед, пам’ятати, що ти – головна. Найкращий дорослий – це той, хто внутрішньо почуває себе комфортно, тому не треба йти проти себе. Обмовлюся, що єдиного рецепту для всіх дитячих істерик не існує, є набір способів і прийомів, які для однієї дитини підійдуть на 100%, а для іншої – ні. Бо всі діти різні. І ти як Au-Pair краще відчуваєш, який зі способів буде найбільш ефективним у даному випадку. Але найперше – важливо, чи ТИ вмієш зберігати спокій і впевненість, коли чадо починає істерити. Половина успіху полягає саме у ТВОЇЙ емоційній реакції. Бо як тільки дитина відчує твою розгубленість, вона буде намагатися будь-яким способом домогтися свого. Особливо, якщо істерика трапляється у багатолюдному місці, ти маєш бути як ніколи спокійною і незворушною.
Отже, перейдемо до практичних рекомендацій. Загальний план дій, коли ти бачиш, що у дитини починається істерика, виглядає наступним чином:
- Вдихни повітря і налаштуйся на спокій.
- Відразу звернути увагу на дитину і повернися до неї, не вимовивши ні слова. Чому потрібно відразу реагувати? Щоб емоції не встигли захопити дитину, адже вона їх ще не вміє контролювати.
- Підійди до малечі, присядь, щоб твої очі були на рівні з її очима. Знову ж таки, мовчки.
- Зчитуємо емоції: по виразу обличчя дитини ти вже здогадуєшся, які емоції дитина переживає в даний момент. Їх потрібно проговорити і уточнити: “Ти чимось засмучений? Ти зараз злишся?..” (і в такому ж дусі).
- Дізнаємося причину істерики, а саме, через уточнюючі відкриті питання: “Що сталося? Покажи (скажи), що ти хочеш”. Головне на цьому етапі уважно вислухати все, що вона скаже, не коментуючи, не оцінюючи і не критикуючи її. Якщо дитина зовсім маленька і ще не може виразити словами свою потребу, ти сама називаєш і показуєш, що, можливо, хоче дитина – іграшку, їсти і т. д.
- Даємо зворотній зв’язок: якщо ти можеш без проблем зробити те, що хоче малюк, то окей: “Підемо знайдемо твою іграшку. Дякую, що ти це сказав…”. У випадку ж, коли ти не можеш в силу різних причин задовольнити вимогу дитини, то роз’ясни це впевнено, спокійно і чітко: “Я розумію, що ти хочеш і в той же час зараз я не можу/не планую цього зробити, бо (…). Вибач. Ми можемо натомість (…)” – і даєш альтернативу чи вибір.
Найголовніше – щоб дитина відчула, що її почули, вислухали і зрозуміли. Звісно, для однієї дитини краще підійде один спосіб, а другої – інший, адже кожен малюк – індивідуальність. Врахуй, що чим старша дитина, тим менш ефективний спосіб заговорити і відволікти чадо.
У набір для “гасіння” дитячих істерик ти можеш додати ще кілька способів:
- Коли дитину ще не накрило хвилею емоцій, постав їй просте питання, яке змусить її переключитися (підходить для дітей, які вже вміють говорити): “Це велика проблема, середня чи маленька?” Потім запропонуй варіанти вирішення проблеми.
- Не забороняй істерику, а позбав її сенсу: коли у істерики є глядачі, потрібно вивести по можливості всіх до іншої кімнати. Тоді дитина швидше заспокоїться, адже не буде для кого влаштовувати виставу.
- Усюди носити із собою дитячі олівці. Просто поклади їх у свою сумочку. Навіть коли доведеться чекати у черзі до лікаря, ти зможеш зайняти ії і час очікування не буде таким нестерпним для дітей, а від того – зведеш можливість істерик до нуля.
- Якщо навіть після того, як ти за алгоритмом пояснила, що не можеш виконати прохання дитини і пояснила причину, а вона голосно плаче на підлозі магазину чи посеред вулиці – залишайся незворушною і поясни, що ти йдеш додому. Впевнено рухайся у напрямку виходу. Дитина миттю заспокоїться і послідує за тобою.
- Зроби істерику невигідною: запропонуй щось, щоб дитині було вигідно зупинити плач і швидко заспокоїтися. “Ми можемо чекати тут поки ти заспокоїшся. А можемо піти в кіно. Але якщо ти будеш продовжувати в тому ж дусі, ми просто запізнимося”.
- Заручися підтримкою старших дітей: якщо маленький істерик, приміром, не хоче йти з дитячого майданчика додому, а інші діти вже зачекалися, щоб нарешті пограти у відеоігри вдома, старші діти самі швидше умовлять того заспокоїтися і скоріше піти додому.
- Список бажань: якщо дитина починає кричати і вимагає купити уже соту за рахунком іграшку, ти спокійно пояснюєш їй, що зараз ти її купувати не будеш, але ви разом сфотографуєте цю іграшку і занесете її до його списку бажань. До речі, на Новий рік чи день народження такий список бажань вирішить дилему, що подарувати дитині.
- Користуйся простою фразою: “Коли ти плачеш, я тебе не розумію. Скажи спокійно, що ти хочеш?”.
- Коли ти об’єктивно не можеш задовольнити прохання дитини, поясни їй ситуацію і змісти центр уваги з потреб лише дитини: “Ти зараз хочеш гуляти. А я зараз повинна приготувати вечерю. Як нам бути?” В такому разі відповідальність розділена, дитина теж шукає вихід із ситуації: спочатку ти приготуєш вечерю, а потім ви разом будете гуляти. Так дитина вчиться враховувати інтереси інших.
Профілактика
Дитяча істерика – закономірне явище і через це проходять всі. Разом з тим, коли такі емоційні спалахи надто часті, варто задуматися, а чи все я роблю правильно? Чи я не проявляю надмірну турботливість або, навпаки, постійно ігнорую потреби дитини? Звісно, вміти гасити істерики – мистецтво, а ще вище мистецтво – не допускати їх. Тож кілька слів про профілактику.
- Ми звикли асоціювати заборону із покаранням. Але доцільніше щось забороняти у доброзичливому спокійному тоні і обов’язково пояснювати причину.
- Виробляємо у дитини навичку ввічливого прохання. Перші 10 прохань по можливості краще виконувати. Так ти закріплюєш бажану навичку. Нагадуєш, що треба за це ввічливо подякувати. Потім можна тренуватися відмовляти у проханні: на 7 виконаних прохань дитини – одна відмова. На фоні виконаних прохань одна відмова не буде здаватися такою засмучуючою.
- Давай дитині завдання. Так ти вчиш її слухатися тебе. Починай із завдань, які і так подобаються дитині, давай позитивне підкріплення посмішкою і проявом радості. Потім давай самостійні завдання і щоб вона потім продемонструвала результати. Похвали її.
- Домовитися про поведінку: перед походом до магазину домовся, що цього разу ви не купуєте іграшок, морозива і т. д.
- Проговорити наслідки невиконання домовленостей: якщо дитина порушить домовленість і почне істерику, вона повинна знати, що її очікує – наприклад, ви йдете назад додому. Тільки потрібно попередити дитину: “Ми з тобою домовилися нічого не купувати. Ти порушив обіцянку, тому ми йдемо додому. Або ти заспокоюєшся”. На другий-третій раз істерики припиняться.
- Метод природних наслідків: дитина вчиться на наочних наслідках своєї поведінки. Наприклад, лягла в істериці в чистому одязі на землю – нехай гуляє у брудному.
- Давати проявляти емоції.
- Заохочувати рухливі ігри, щоб дитина могла розрядитися і скинути зайву енергію.
- Постарайся щоразу позитивно підкріплювати бажану поведінку.
- Інколи дійсно потрібно дати дитині те, чого вона вимагає своїм плачем і криком, але зарання. Дитина може влаштовувати істерику від звичайного дискомфорту – коли вона голодна, втомлена чи відчуває спрагу. Тому має сенс заздалегідь подбати про комфорт дитини.
Як бачиш, вгамувати дитячу істерику – цілком реально, головне – самій бути впевненою і спокійною. А викладачі Au-Pair школи подбають, щоб ти була підготовленою до року за кордоном та оволоділа необхідними знаннями основ вікової психології і навичками спілкування з дітьми.
До скорої зустрічі, психологиня Ксюша Круцюк